Лютий

Взаємодія вчителя-логопеда, вихователя і батьків — запорука успішної корекційної роботи з дітьми, які мають вади мовлення

Вади звуковимови з проявами недорозвинення фонематичного сприймання найбільш поширені у дошкільників. Якщо ці вади не пов'язані з вадами слуху, з тяжким недорозвиненням у дитини лексич­ної та граматичної систем, їх визначають як дислалію або ФФНМ (фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення).

Такі дефекти спричинені функціональною незрілістю мовлен­нєво-рухового аналізатора і недостатнім слуховим контролем влас­ного мовлення, а також анатомо-фізіологічними дефектами мовлен­нєвого апарату. При цьому спостерігається неправильна вимова зву­ків, порушення мовленнєвого дихання. Зазвичай ці порушення су­проводжуються відхиленнями у формуванні фонематичних функцій (фонематичного сприймання, уявлень, звукового аналізу).

Для подолання мовленнєвих вад  корекційно-педагогічна роботаспрямована в таких напрямах:

1.Підготовка артикуляційного апарату до формування артикуляційних укладів:

Ø       корекція мовленнєвого дихання і голосу;

Ø       розвиток артикуляційних рухів та певних особливостей якості цихрухів — їх сили, точності, координованостї, синхронності;

Ø       розвиток кінестетичних відчуттів.

2.Корекція дефектів звуковимови:

Ø       постановка звуків та їх автоматизація;

Ø       диференціація звуків;

Ø       розвиток самоконтролю;

Ø       формування активного самостійного спілкування.

3.  Корекція фонематичного розвитку:

Ø       формування звукових образів слів;

Ø       розвиток фонематичного аналізу.

4.  Удосконалення навичок граматично правильного мовлення:

Ø     диференціація предметно-синтаксичного значення грама­тичних морфем;

Ø     формування навички їх практичного виокремлення;

Ø     формування спрямованості уваги на граматичне оформ­лення мовлення;

Ø     формування уміння вживати різні типи синтаксичних кон­струкцій речення;

Ø     розвиток трансформаційних синтаксичних операцій.

5.Розвиток активної пізнавальної діяльності, невербального
мислення, пам'яті, уваги, зорового гнозису.

Процес корекційної роботи має коригуючий і розвивальний характер.Удосконалюється усне мовлення дітей, та інтелектуальний розвиток, використовється система фонетичних та мовленнєвих вправ. Діти, виконуючи вправи, практично засвоюють чітку звуковимову, лексику та гра­матику.

Корекційно-педагогічна робота будуєтьсяв ігровій форміза принципом «від простого до складного» і спрямовуємо на позитив­ний результат.

 

 

МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ ЯК УМОВИ ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЧНИХ ПОЧУТТІВ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

Сучасні умови освітньої модернізації потребують нових підходів до освіти і виховання підростаючого покоління. Виховні цілі, завдання і способи їх реалізації повинні забезпечувати розв’язання проблем виховання і розвитку патріотизму в дошкільному навчальному закладі.

У Законі «Про освіту» зазначено, що освіта в Україні повинна здійснюватися з урахуванням національних традицій та звичаїв, історичних, культурних цінностей України, що дасть змогу звертатися до історії українських традицій та сприяти спадкоємності поколінь. Культура створюється національними шляхами і засобами, вона має національний зміст і характер, гуманістичний потенціал і втілює у собі та розвиває національні, загальнолюдські цінності. Чим більше ми дбаємо про розвиток національної культури, тим більше дбаємо і про розвиток загальнолюдських цінностей, що так необхідні нам на сучасному етапі становлення суспільства. Дуже важливим є розкриття того, що наш народ, як і інші, з давніх-давен виховував своїх дітей рідною мовою, засобами міфології, мистецтва, національних традицій, звичаїв і обрядів.

Виховання у кожної дитини правильного ставлення до культури, мистецтва, особистості - одне з найважливіших завдань сучасної національної системи виховання. Самобутня особистість - це найбільше багатство нації. Чим більше буде яскравих, самобутніх особистостей, тим кращі умови створюватимуться для поглиблення, розвитку самобутності нації. Сучасна педагогіка базується на відродженні духовності українського народу, його менталітету. Тому дошкільне виховання має ґрунтуватися на засадах родинного виховання, надбаннях народної педагогіки, народної творчості, фольклору.

 Першим приділив належну увагу ідеї та принципам народності виховання К.Д.Ушинський. Народне виховання завжди спирається на характер і душу людини. Виховання будується відповідно до інтересів народу, а тому розвиває і змінює в дітях ті цінні психологічні риси і моральні якості, які є основою патріотизму, національної гордості. «Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до Батьківщини». Він вважав, що де б не була людина, вона завжди зберігає у своєму серці дух свого народу, любов до рідного краю. Народність, на його думку, це той фундамент, на якому базується все подальше виховання. Аналіз сучасних досліджень в галузі патріотичного виховання дітей дошкільного віку висвітлено в роботах таких науковців: Л. Артемової, А. Богуш, А. Виноградової, Т. Поніманської та ін. Дані роботи свідчать про інтенсивні пошуки вчених і практиків щодо оновлення змісту освіти й виховання дітей, оптимального розвитку дітей у сім'ї та ДНЗ. У багатьох дослідженнях пріоритетними є особистість дитини та обґрунтування умов її розвитку. Науковці стверджують, що у дошкільний період життя дитини формуються патріотичні почуття.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно- позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання. Чим більше збагачується такими цінностями досвід дитини, тим значніше авторитет дорослих, які, на думку дитини, відповідають моральним критеріям. Все починається з дитинства. Його часто називають «золотою», щасливою порою в житті людини. Але це ще і дуже відповідальна пора, з якою пов’язано багато проблем – як самої маленької людини, так і дорослих, які займаються її вихованням. Тож педагог повинен дати малятам уявлення про все, що їх оточує, допомогти кожній дитині сформувати своє особисте бачення 3 світу, особисту «картину світу»

Формування почуття любові до Батьківщини починається від першого усвідомлення дитиною ніжної ласки матері, чарівної заспокійливої колискової, краси природи рідного краю, навколишнього середовища. Патріотизм, як і всі інші високі громадянські почуття, народжується в пізнанні. Збагачуючи знання дітей про Вітчизну, культуру народу, традиції, народну творчість , водночас виховуємо патріотичні почуття, закріплюючи їх у практичній позитивно-емоційній діяльності. Емоційний фактор відіграє важливу роль у патріотичному розвитку дітей. Емоційна сфера формується генетично рано і дуже сильно впливає на життя та діяльність дитини. Діти переймають з оточення все: і добре, і зле, прекрасне й бридке. Саме тому й потрібно, щоб вони бачили навколо себе більше добра і краси. Досвід роботи педагогів переконливо доводить, що дитина повинна перебувати під постійним впливом матеріальної і духовної культури свого народу. Це потрібно насамперед для найповнішого розкриття природних схильностей дитини і розвитку її здібностей, оскільки таким чином використовуються етнопсихологічні особливості дітей. Саме такий шлях приводить до виховання національно свідомих громадян. Час перебудови, утворення самостійної держави України викликав надзвичайний інтерес до проблем: вітчизняної історії, витоків національної культури. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці виховання підростаючого покоління. Народ із покоління в покоління передає свій соціальний досвід, своє духовне багатство, свої історичні надбання, створюючи тим самим свою, тільки йому притаманну, культуру. Кожна нація, кожен народ, кожна етнічна соціальна група має свої звичаї, свої традиції, що утворювалися впродовж багатьох століть, і які становлять національну культуру, що складається з цінностей, витворених як минулим, так і сучасними поколіннями. Як було зазначено вище, що дошкільне виховання базується на надбаннях народної педагогіки.

Дані завдання вирішуються у всіх видах дитячої діяльності: на заняттях, в іграх, на екскурсіях, в побуті - так як виховують в дитині не тільки патріотичні почуття, але й формують його взаємини з дорослими й однолітками. За основу роботи першого напрямку взято українську народну казку, яка синтезує знання, що подаються дітям. До казки звертаються не випадково, адже казка для дитини - це не просто вигадка, фантазія, це - особлива реальність, реальність її почуттів. В ній дитина вперше зустрічається з такими складними, а іноді й суперечними явищами , як життя та смерть, почуттями - гнів і співчуття, вчинками - зрада, підступність і взаємоповага, самопожертва. Форма подачі яких – особлива, казкова, цілком доступна дитячому розумінню. Ті уроки патріотизму, моралі, доброти, які дає дитині казка, не мають собі рівних за силою впливу на дитячі душі. Це – уроки на все життя.

Сам процес планування - це завжди творчість. В плані відбивається робота над казкою в різних видах діяльності дітей протягом тривалого часу. Перш за все казка поділяється на частини, кожна з яких має свою тему, тобто - 5 казка ділиться на кілька підтем. Протягом одного - двох тижнів ми опановуємо з малятами цю підтему. Термін роботи над нею залежить від обсягу знань. Робота над казкою завершується театралізованим дійством. Це може бути вистава, гра - драматизація або розвага. В основу яких покладено сюжет знайомої казки, але це майже нова казка завдяки доповненню або зміні подій, вчинків героїв, їхньому перевтіленню. У формуванні основ духовної культури наших вихованців особливу увагу було приділено театралізованій діяльності. Високих результатів у формуванні у малят артистизму, виразності рухів, хорошої дикції, емоційності під час гри, розкріпаченості досягнуто в значній мірі завдяки творчому підходу музичного керівника, яка працювала в тісному контакті з вихователями. Під час роботи над казкою діти отримують багато знань з усіх питань людської діяльності, які органічно пов’язуються педагогом із сюжетом, подіями й вчинками героїв, розширюють уявлення малюків про довкілля.

Позитивний вплив має використання фольклору: прислів’їв та приказок про народні ремесла, про працю, працьовитість (уривки із книги С. Носаня «Пір’їна з крила жар-птиці»), казок («Дідова дочка і бабина», авторська казка Любомири Калуської «Про мудрих і добрих людей»). Багато уваги треба приділяти зв’язку образотворчої діяльності з казкою. Нетрадиційні техніки малювання, аплікації, конструювання стали невід’ємною частиною нашого педагогічного процесу. Другий напрямок реалізувався через подання знань про певні сфери життєдіяльності людини: природа, культура, суспільство, наука і техніка, всесвіт. Морально - патріотичне виховання дитини - це складний процес. В основі його лежить розвиток почуттів. Почуття Батьківщини - починається в дитині із ставлення до родини, до найближчих людей (до матері, батька, бабусі, дідусеві). Це коріння, що пов’язує дитину з рідним домом і найближчим оточенням. Почуття починаються з захоплення тим, що маля бачить перед собою, чому дивується і що викликає відгук у його душі. І хоча враження ще не усвідомлені, але, пропущені через дитяче сприйняття, вони грають величезну роль у становленні особистості маленького патріота.

 Основною формою патріотичного виховання дітей - тематичні заняття. Важливо, щоб вони підвищували дитячу розумову активність. Цьому допомагають прийоми порівняння, питання, індивідуальні завдання. Слід підкреслити, що для дитини дошкільного віку характерні короткочасність інтересів, нестійка увага, стомлюваність. Тому неодноразове звернення до однієї і тієї ж теми лише сприяє розвитку у дітей уваги і тривалого збереження зацікавленості до поданої теми. Крім того, було об’єднано в одну тему заняття не тільки з рідної мови, а й з ознайомлення з природою, музикою, зображувальною діяльністю (наприклад: «Моє місто», «Столиця нашої Батьківщини – Київ»). Увага дітей залучається до об’єктів, які розташовані на найближчих вулицях. Відвідування музеїв, виставок, концертів народної музики, розширення знань про народних умільців – все це формує формує патріотичні почуття дітей. Кожна тема підкріплюється виконанням народних пісень, різними іграми, продуктивними видами діяльності (виготовленням колажів, виробів, альбомів, тематичного малювання).

 

Дотик до історії своєї сім’ї викликає у дитини сильні емоції, змушує співпереживати, уважно ставитися до пам’яті минулого, до своїх історичних коренів. Взаємодія з батьками сприяє дбайливому ставленні до традицій, народної творчості. Доцільними визнані наступні форми роботи: свята українського народного календаря; проведення фольклорних свят: вечорниць, новорічних свят; створення народознавчого  клубу; гуртка «Народні умільці»; підбір матеріалів для оформлення стендів; зібрання матеріалів народознавчого характеру. 

Грудень

Як організувати самостійну діяльність дошкільників

     Згідно сучасних вимог щодо організації життєдіяльності дітей в дошкільному закладі в режимі дня кожної вікової групи передбачений час на самостійну діяльність дітей (див. Режим дня). Вихователю слід пам'ятати, що час, коли дитина просто вільно переміщується груповим приміщенням з кутка в куток, не знайшовши собі заняття за інтересами, проходить для неї спонтанно, безпланово та безрезультатно. По відношенню до дитини - це аморально і негуманно, а по відношенню до вихователя - безвідповідально та непрофесійно. Час перебування дітей в дитячому садку має щоденно плануватися педагогами досить виважено і розумно, і кожній дитині протягом дня слід приділяти максимум уваги.

      Організовуючи самостійну діяльність дітей в ДНЗ, у центрах розвитку чи поза ними, вихователю варто пам'ятати, що активність кожної дитини (фізичну, пізнавальну, мовленнєву, художньо-естетичну, соціально-моральну, емоційно-ціннісну, креативну) треба регламентувати домірно, тобто кожний дошкільник має повністю реалізувати протягом дня свою потребу в активній творчій діяльності.

  Організовуючи самостійну діяльність дітей (вранці перед заняттями, у вільний від занять час, на першій чи другій прогулянці, у вечірні години тощо), педагогу варто враховувати такі поради:

·         починаючи організовувати самостійну діяльність дітей, необхідно представити їм повний набір можливих справ та завдань, розповісти про їх особливості та значимість, постійно поповнюючи центри розвитку (активності) дітей новими атрибутами чи видозмінюючи їх;

·         обговорити з дітьми вимоги до певних видів діяльності чи окремі правила, яких слід дотримуватися, працюючи у тих чи інших центрах розвитку дитини. Ці правила мають бути відомими і ставитися до всіх дітей в однаковій мірі, і вимагати їх дотримання кожною дитиною слід постійно - тоді у неї виробляється стала звичка: брати з дозволу, гратися обережно, не кидати, гортати сторінки охайно, ділитися з друзями, домовлятися про свої ролі, прибирати робоче місце, ставити на місце тощо;

·         варто додатково мотивувати самостійну діяльність дітей. Наприклад, прибирання у столах чи шафках для роздягання, як правило, не викликає у них особливого ентузіазму, але одночасний пошук «секретику» обов'язково зацікавить маленьких дослідників;

·         вихователь має наголосити, що кожна дитина може займатися тим, що їй до вподоби (варто ще декілька разів назвати всі можливі справи);

·         запропонувати кожній дитині вголос повідомити про своє рішення та вибір і спробувати його пояснити;

·         варто також повідомити дітям, що кожний з них може пізніше відмовитися від свого першого задуму і займатися іншою справою, але бажано, щоб кожна розпочата справа була завершеною;

·         вихователь має обов'язково контролювати характер вибору дитини, заохочувати її, спонукати обирати складніші завдання чи допомогти іншим у завершенні справи;

·         час від часу треба звертати увагу на вимоги та правила щодо виконання завдання дітьми;

·         в процесі діяльності вихователь має демонструвати дитині свій інтерес та підтримку, впевненість у її можливостях, висловлювати оптимістичну позитивну випереджуючу оцінку (прийом ПВО);

·         після закінчення роботи вихователь заохочує дітей до самооці-нювання, вдаючись до запитань: «Чи задоволений ти результатом (роботою)? Що тобі подобається в цій роботі, а що ні? Хто тобі допомагав? Чи зможеш зробити краще наступного разу? Які були у тебе труднощі?»

Отже, підсумовуючи вищесказане, слід наголосити, що для належної організації самостійної діяльності дітей вихователі мають постійно дбати про збагачення предметно-ігрового розвивального середовища в групі, продумувати власне місце і роль у діяльності кожної дитини. Тривалість самостійної діяльності дітей може бути від кількох хвилин до години і більше. Дитина протягом дня може неодноразово повертатися до обраної справи. Це можуть бути:

- театралізована діяльність (ігри-драматизації, інсценівки, розігрування театрів);

- мовленнєва діяльність (бесіди, читання художніх творів, розповідання з показом ілюстрацій, переказування, робота з картинками, з книжкою);

-  образотворча діяльність (малювання, ліплення, аплікація);

- ігрова діяльність (сюжетно-рольові, дидактичні, настільно-друковані, конструктивно-будівельні, рухливі ігри);

- музична діяльність (гра на дитячих музичних інструментах, музично-дидактичні ігри та вправи, танцювальні рухи);

- трудова діяльність (трудові доручення, ручна праця, праця в куточку природи, господарсько-побутова праця);

-  дослідницько-пошукова діяльність (досліди, експерименти);

- логіко-математична діяльність (ігри-ломиголовки, кросворди, ребуси, лабіринти, вирішення логічних завдань та інше).

Керівництво самостійною діяльністю дітей з боку вихователя, в залежності від ситуації, може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. В той час, коли діти зробили свій вибір і активно зайнялися справою за бажанням та інтересами, вихователь має можливість проводити індивідуальну роботу з вихованцями з різних розділів програми, сфер життєдіяльності, опосередковано спостерігаючи за заняттями всієї решти дітей.

Постійний контроль, вказівки, обмеження, необґрунтовані правила, докори, негативна оцінка діяльності дитини з боку вихователя можуть зашкодити її особистості у виробленні оцінночного ставлення до себе, своїх можливостей.

Для організації самостійної діяльності дітей в календарному плані освітньої роботи вихователі мають обов'язково зазначати умови, за яких вона буде проводитись (матеріали, атрибути, ігри, обладнання, посібники тощо), тобто створити «ситуацію успіху» для кожної дитини у всіх центрах розвитку. 

Роль помічника вихователя в організації самостійної діяльності дітей, які не зайняті на основному занятті

Сьогодні помічник вихователя - це не няня, не прибиральниця, не технічний працівник, як до цього ставилися раніше, не наглядач за дітьми, а теж педагог, який бере участь у навчально-виховній роботі (згідно ст.27 Закону України «Про дошкільну освіту»).  Коли з однією підгрупою вихователь проводить заняття, то за другою підгрупою помічник вихователя не лише наглядає, а й працює - виконує з дітьми посильну навчально-виховну роботу, зміст якої завчасно продумує вихователь: читання та розповідання казочок; розгляд ілюстрацій, предметних чи сюжетних картинок; виготовлення поробок; прибирання у шафах; настільно-друковані ігри; виготовлення альбому для іменинника; підклеювання книжок; сюжетно-рольова гра; розв'язання моральних ситуацій; розмальовування картинок; колективні види праці і т.д.

Доречно продумувати такі форми роботи не зайнятими на занятті дітьми, які пов'язані з темою навчально-виховного блоку та темою заняття. По завершенню виконання завдання такими дітьми вихователю варто оцінити результати їх роботи та похвалити їх за старанність і те, що вони не заважали працювати іншим.

Варто наголосити, що другу підгрупу, по можливості, може взяти на заняття інший спеціаліст ДНЗ: музкерівник, інструктор з фізкультури, практичний психолог, керівник гуртка тощо. Однак, недопустимо просто відправляти помічника вихователя з дітьми в роздягальню, у спальню тощо без усякого вмотивованого виду діяльності, аби лише вони не заважали вихователю у проведенні основного заняття з першою підгрупою дітей.

При плануванні спеціально організованих ігор-занять з дітьми раннього віку, і не тільки, можна використовувати такий варіант організації навчання дітей: поки вихователь займається з молодшою підгрупою, старші граються і готуються до заняття під наглядом помічника вихователя; потім вихователь працює зі старшою підгрупою, а молодші граються і допомагають помічнику вихователя підготувати матеріал до наступного заняття. Педагог знову займається з малятами, залишаючи старших під наглядом помічника; потім малята збираються на прогулянку з помічником, а вихователь проводить друге заняття зі старшою підгрупою. Після заняття педагог виходить з молодшою підгрупою на прогулянку, а старша підгрупа під наглядом помічника починає одягатися. Однак, організація навчання дітей за підгрупами може бути ефективною лише за умови активної участі в ньому помічника вихователя і чіткого розподілу обов'язків між помічником і педагогом. Вихователь повинен щоразу продумувати і планувати етапи цієї співпраці, готувати необхідний для кожного заняття добір дидактичного матеріалу.

Листопад

Логоритміка - це рух, рух - це здорово!

 

 

В останні роки відзначається збільшення кількості дітей, що мають порушення мови.

Логоритміка – допомога, яку можуть надати в умовах звичайного дитячого садка для дітей з незначними порушеннями мови.

Відомо, що дитина розвивається в рухах. З розвитком рухових навичок тісно пов'язане звуковимову, тому так важливо на заняттях в дитячому саду використовувати логоритмику (пальчиковий ігротренинг, пальчикові гімнастики, динамічні паузи, рухливі ігри).

Логоритміка – це система мовно-рухових ігор і вправ, що здійснюються з метою логопедичної корекції.

Основні завдання логоритміки:

1. Розвивати увагу, слухове сприйняття.

2. Розвивати просторове орієнтування.

3. Сприяти корекції мовленнєвих порушень, фонематичного слуху, темпу і ритму дихання.

Логоритміка – це система музично-рухових, музично-мовних ігор та вправ. На логоритмічних заняттях музика не просто супроводжує руху, а є їх організуючим початком. Крім традиційних розділів: спів, слухання, музично-ритмічні рухи, гра на музичних інструментах, зустрічаються вправи регулюють м'язовий тонус для розвитку координації слова з рухом, розвитком уваги, а також психогімнастика: етюди на вираження емоцій, на розслаблення, тренування дихання, пантомім, пальчикові вправи. Основний принцип музичного заняття - тісний зв'язок руху з музикою, включення мовного матеріалу. Наприклад: ігри «Радуга - дуга», «Огірочок». Ігри-потішки «Ховрах», «Сонечко», «Дідусь Єгор», див. додаток.

Логоритмічні вправи, заняття мають оздоровчу спрямованість (загальнорозвивальні вправи, робота над співочим диханням, якщо це на музичному занятті, найпростіші прийоми масажу, гімнастика для очей, дихальні вправи. Наприклад: сюжет «Прогулянка в ліс», «На морі», «У зоопарку» (Д.В №10-96, с .31), а також засновані на методі Толкачова (озвучений видих), Стрельникової (дихання носом).

На заняттях або протягом дня у режимних моментах включаються пальчикові ігри або масаж пальців. По насиченості акупунктурними зонами кисть не поступається юшку або стопі. У східній медицині існує переконання, що масаж великого пальця підвищує активність головного мозку, вказівного – позитивно впливає на стан шлунку, середнього – на кишечник, безіменного – на печінку і нирки, мізинця - на серце.

Використовуються пальчикові ігри, рекомендовані методичними вказівками до програми «Дитинство». З розвитком рухових навичок тісно пов'язане звуковимову, тому так важливо використовувати на заняттях динамічні паузи, пальчиковий аутотренінг, рухливі ігри.

При проведенні пальчикових ігор відбувається автоматизація вимови звуків, розвивається виразність голосу, а також міміка, пластика руху, точність координації як загальної, так і дрібної моторики, а це особливо важливо. Ці динамічні паузи і пальчиковий ігротренинг спочатку завчається з дітьми, а потім чітко проговорюються з вихователем. (Д.В №5-99г.,стор. 58-69.)

Наприклад, вправа «Гноми» (див. додаток). Для профілактики порушень у молодшій групі можна проводити логитмичні вправи або брати лоритміку як частину заняття.

Велике значення в розвитку дітей з порушеннями мовлення мають ігри з м'ячем (Т.А. Воробйова, С.І. Крепенчук «М'яч і мова»). На думку авторів цієї книги, такі ігри з м'ячем наступну роль:

1. Відволікають увагу дитини від мовного дефекту і спонукають його до спілкування.

2. Розвивають загальну та дрібну моторику, орієнтування в просторі.

3. Регулюють силу і точність руху.

4. Ігри з м'ячем розвивають і нормалізують емоційну сферу.

Все це поліпшує функціонування мовних органів. Далі пропонується добірка ігор з м'ячем. Їх можна використовувати на будь-яких етапах освітньо-виховного процесу.

У плануванні занять використовується принцип нарощування матеріалу з усіх розділів, мов щорічно лексичних тем (час року, збирання врожаю тощо). Основа занять може бути різноманітна: казковий сюжет, уявна мандрівка чи екскурсія. Фольклорні джерела, сюжетні та дидактичні ігри. Всі вправи проводяться на основі наслідування. Мовний матеріал попередньо не навчається. Під час заняття бажано стояли разом з педагогом колом або півколом. Таке розташування дозволяє хлопцям добре бачити педагога, рухатися і проговорювати мовний матеріал синхронно з ним. Успішність роботи педагога залежить в першу чергу від відчуття радості, отриманої дитиною на занятті.

 

Додаток

1. Жа-жа-жа ми знайшли в лісі їжака (злегка торкаючись пальчиками, провести по лобі 7 разів).

Жу-жу-жу підійшли ми до їжакові (провести по щоках 7 разів).

Вужа-вужа-вужа попереду велика калюжа (розтерти лоб долонями).

Кок-кок-кок-одягни на ноги чобіток).

 

2. Мишка мила, мила лапку (однієї мити іншу).

Кожен пальчик порядку (вказівним пальцем доторкнутися до кожного пальця іншої руки).

Ось намилила великий (всіма пальцями спочатку правою, а потім лівою руки « намилити великі пальці).

Ополоснувши потім водою.

Не забула про указку, змивши з нього і бруд, фарбу (те ж з вказівним пальцем).

Середній милила старанно (те ж з середніми).

Самий брудний був напевно.

Безіменний терла пастою (те ж з безіменними).

А мізинчик швидко мила (швидко і обережно «намилити» мізинцем).

Дуже він боявся мила.

- Здрастуй, мій улюблений м'ячик, скаже вранці кожен пальчик.

- Міцно м'ячик обіймаємо, нікуди не відпускаємо.

Тільки віддає братові, брат у брата бере м'яч.

- Два козеняти м'яч бодали та іншим козенятам дали.

- Вгору підкину м'яч рукою

Точно-точно над собою,

На льоту схоплю руками,

Підтягну до грудей ліктями.

- Я біжу, а мій м'ячик

Поруч скаче по рукою.

Від долоньки не піде,

Дзвінко пісеньку заспіває.

- Поскакали по стежці

Стриб-скік, стриб-скок.

У хлопців прямі спинки,

Стриб-скік, стриб-скок.

Стрибаємо як м'ячики, дівчатка і хлопчики,

А тепер крокуємо разом

 

На одному і тому ж місці.

Майстер-клас як форма просвітницької роботи з батьками щодо оздоровчої роботи з дітьми

Фізичне виховання дошкільників як цілеспрямований та організований процес, спрямований на фізичний розвиток, рухову та фізичну підготовку дітей до життєдіяльності, а також набуття ними знань, умінь і навичок з фізичної культури, є важливою та невідємною складовою гармонійного розвитку особистості дитини. Тож формування, збереження, зміцнення та відновлення здоровя дітей є одним із пріоритетних завдань освітньо-виховного процесу.

Здійснювати фізичне виховання дошкільників доцільно через комплекс фізкультурно-оздоровчих заходів. Під час традиційних форм роботи, як-от заняття з фізкультури, ранкова гімнастика активно використовуються різні оздоровчі технології, зокрема такі:

-         самомасаж;

-         точковий масаж;

-         звукова та дихальна гімнастика;

-         психогімнастика тощо.

Така діяльність підвищує життєвий тонус і працездатність дітей, створює гарний настрій і, звісно, позитивно впливає на організм дитини.

Водночас збагатити знання дітей про їхнє здоровя, формувати в них уміння та навички оздоровлення та відновлення власного організму, спонукати їх повсякчас дотримуватися здорового способу життя.

 

Аби провдена в дошкільному навчальному закладі робота з дошкільниками була ефективною необхідно продовжувати її вдома. Тож до фізичного виховання дітей потрібно залучати і їхніх батьків. А щоб збагатити та розширити знання батьків вихованців про методи оздоровлення дітей, систематично проводимо різні форми просвітницької роботи. Одна з них – майстер-клас для батьків «Ефективні методи оздоровлення дошкліьників» (див. журнал «Вихователь-методист дошкільного закладу» № 6, 2015, С. 26).


Роль сімї у збереженні психічного здоров'я дітей

Численні наукові джерела і спеціальні експериментальні дослідження свідчать про негативний вплив на психічне здоров'я дитини стресогенних чинників, які постійно діють на дитячу психіку і є головною причиною досить високого відсотка невротичних проявів у поведінці дошкільників. Невротичні прояви у поведінці з'являються у дітей, які страждають від дефіциту спілкування з дорослими або від їх ворожого ставлення, а також у дітей, які ростуть в умовах сімейних негараздів. Інформаційні перевантаження з повідомленням на телебаченні про крадіжки, розбій, неприховані сцени з інтимної сфери життя дорослих, також негативно впливають на психічне здоров'я дітей.

Психічне здоров'я дитини характеризуються її здатністю успішно регулювати свою поведінку і діяльність відповідно до загальноприйнятих норм, і правил, активно розвиватись як особистість.

Психічне здоров'я дитини – стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненість у своєму майбутньому, пов'язана з відчуттям захищеності свого «Я».

Психічно здорова дитина – характеризується гармонійністю розвитку, врівноваженістю, адаптивністю, а також духовністю, орієнтацією на саморозвиток і самоактуалізацією. Гармонійний особистісний розвиток і фізичне здоров'я сприяють успішній адаптації дитини у соціумі.

Емоційна потреба у любові та захищеності посідає перше місце серед душевних потреб дітей. Недостатнє задоволення цієї потреби зумовлює виникнення у дітей короткочасних і тривалих негативних психічних станів. Майже кожна ситуація, у якій зневажається, а той принижується почуття власної гідності дитини, сприймається нею як критична. Потреба дітей у повазі є дуже важливою. Задоволення цієї потреби веде до підвищення рівня психічного здоров'я дитини, і навпаки.  

Батьки, у яких відсутня потреба знати душевний стан своєї дитини, щодня залишають дитину на одинці з образами. Поступово, у міру накопичення досвіду негативних переживань, у дитини знижується рівень її психічного здоров'я: втрачається здатність радіти, дивуватися, захоплюватися, довіряти, а натомість, тривога, безпричинні страхи, порушення сну, занепокоєння. Дитина позбавляється емоційного комфорту і почуття захищеності власного «Я».

Дитині потрібно:

Ø щоб її любили, розуміли, поважали, визнавали;

Ø щоб вона була комусь потрібною і близькою;

Ø щоб вона була успішною у своїх справах;

Ø щоб вона могла реалізуватися, розвивати свої здібності і поважати себе.

Відомо, що незадоволення значущих для дитини потреб породжує страждання, а часті страждання призводять до «руйнівних» емоцій»: гніву, злості, агресії. Вони руйнують і саму дитину (її психіку, здоров'я у цілому), і її взаємини з оточенням. А від досвіду, набутого у період дошкільного дитинства, значною мірою залежить, буде дитина оптимістом чи песимістом, наскільки віритиме у свої сили, а отже, як зуміє здолати звичайні труднощі життя, протистояти перешкодам, спокусам тощо.

Усім відомо, що діти з хорошими потенційними можливостями розвитку здібностей, але із заниженою самооцінкою гірше навчаються, мають часті конфлікти з однолітками і вихователями, а потім і з учителями, їх невдачі з роками зростають. Варто пам'ятати, що у дитини формується ставлення до себе лише на підставі ставлення до неї близьких дорослих, і вона починає бачити себе такою, якою бачать її дорослі.

Водночас дитина не просто очікує позитивного ставлення до себе, а й домагається його, бореться за нього. І якщо саме у критичній ситуації, коли дитині дуже важливо отримати відчутне підтвердження любові з боку рідної людини, батьки відштовхують її, дитина звикається з оцінкою «поганий» і кидає виклик дорослим. А з переходом до шкільного життя взаємини з дорослими ще більше ускладнюються. Діти і в школі поводяться за звичним сценарієм, нічого нового не очікуючи від оточення, і швидко переконуються у своїй правоті. Учителі їх зараховують до табору «поганих». Протягом шкільного дня на свою адресу вони отримують від учителів безліч зауважень, оцінних суджень негативного змісту. І це швидко підхоплюють однолітки. Але такі діти, відштовхнуті всіма, мусять вижити самотужки. І вони виживають, як можуть: утікають з дому, вживають наркотики, крадуть тощо. Але що більше прикрощів трапляється з дитиною, то більше потрібне їй визнання батьків і членів родини, їхні любов, захист, підтримка і віра в успішність.

Дуже важливо помічати відхилення у поведінці дітей і вчасно надавати відповідну психологічну допомогу. Саме від уміння вихователя вчасно підмі­чати, правильно розуміти та корегувати особливості емоційних проявів дитини у процесі регуляції нею своєї ігрової діяльності і спілкування багато у чому залежить подальший розвиток підростаючої особистості. Цій самій меті мають підпорядковуватися і стратегії виховних та навчальних впливів, розраховані на те, щоб зберегти психічне здоров'я дитини від руйнівної дії негативних емоційних чинників, які становлять серйозну загрозу нормальній життєдіяльності дітей у майбутньому.

Однією з найважливіших умов збереження психічного здоров'я дітей є дотримання науково обгрунтованих психогігієнічних норм організації виховання дошкільників з урахуванням індивідуальних норм навчального навантаження.

До психогігієнічних норм належать:

·                     сприятливий характер педагогічного впливу, зокрема стабільність позитивного емоційного тла виховання і навчання;

·                     забезпечення свободи в особистісному самоствердженні та відповідальності за власний розвиток;

·                     забезпечення індивідуально посильної міри новизни під час навчання, її оптимального співвіднесення з пізнавальним досвідом особистості;

·                     орієнтація виховання і навчання на зону найближчого розвитку дитини з урахуванням сензитивних періодів для розвитку того чи іншого виду активності;

·                     дотримання принципу включення вихователя у спільну з дітьми діяльність;

·                     вчасне створення сприятливих умов для психічного розвитку кожної дитини;

·                     дотримання принципів гуманізації освіти.

 

Збереження психічного здоров'я – безперервний профілактичний процес, який передбачає своєчасне попередження психоемоційного перевантаження. 


Жовтень

Вимоги до якості мовлення педагога

Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Не випадково вважається, що мовлення людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.

Один з провідних напрямів діяльності вихователя дитячого садка – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.

Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. У дослідженнях основоположників методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку Єлизавети Тихєєвої та Фелікса Сохіна наголошується, що діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні організми мовлення у дитини утворюються лише під впливом систематично організованого мовлення дорослих.

До мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі вимоги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

Без сумніву, якість мовлення вихователів є надзвичайно важливим аспектом мовленнєвої роботи з дітьми. Адже дошкільники, наслідуючи оточення, переймають не лише всі тонкощі правильної вимови, інтонації, граматичної будови речень, але й ті недоліки, які є в мовленні дорослих. А отже, від культури мовлення вихователя залежить культура мовлення дітей.

Трапляється, що у зверненнях до дітей педагоги вживають суржик, жаргонізми, просторічні вислови, елементи молодіжного сленгу. Відтак, діти змушені сприймати запропоновану їм культуру мовлення і стрімко вбирають у себе позитивні і негативні способи спілкування, мовленнєвої поведінки, моральні установки людей свого найближчого оточення.

Тому так важливо формувати культуру мовлення насамперед самих педагогів, зокрема у процесі пошуку кожною людиною власних смислів у будь-якому знанні.. Отже, збагативши мовлення вихователя, маємо шанс створити висококультурне мовленнєве середовище для дітей.

У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього. До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

·                     якість мовного оформлення мовлення;

·                     ціннісно-особистісні установки педагога;

·                     комунікативна компетентність;

·                     чіткий відбір інформації для створення вислову;

·                     орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:

правильність — відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;

точність — відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;

логічність — вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо-текстових зв’язків;

чистота — відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення нелітературної лексики — одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;

виразність — особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;

багатство — уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення;

доцільність — вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування;

невербальні засоби спілкування — уміння педагога не лише говорити з дитиною, але й чути її.

Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення — це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі.

 

Маючи намір допомогти вам увиразнити своє мовлення фразеологізмами, прислів’ями, приказками, я пропоную вам рефлексивну вправу: потрібно замислитися над змістом наведеного вислову і прислухатися до вічуттів, які він викликає, а також описати свої переживання. Ця робота допоможе вам не лише розкрити багатство особистого світу , творче сприйняття навколишнього світу, пробудити уяву, фантазію, але й спонукатиме використати свій життєвий досвід, активізувати чуттєве сприйняття і, найголовніше, підкаже, як розв’язати те чи інше життєве питання.


Оформлення куточків безпеки дорожнього руху

Діти з раннього віку для власної безпеки повинні чітко знати правила безпеки. Це стосується всіх сфер життя і діяльності дитини – побуту, ігор, руху. Прямим обов'язком кожного вихователя є навчання дошкільників основам безпечної поведінки. З цією метою в кожному саду є куточок, присвячений правилам дорожнього руху, та правилам поведінки з вогнем.

 

Оформлення в групі куточка безпеки не займає багато часу, а користь від нього очевидна – діти, маючи перед собою такий наочний посібник, волею-неволею запам'ятовують прості істини. Найбільшою популярністю користується куточок безпеки дорожнього руху, особливо у хлопчиків, адже тут зображені різні машинки, так ними улюблені. У теплу пору року заняття проводять на майданчику, розміченої як справжня дорога, з пішохідними переходами і світлофорами.

Куточок пожежної безпеки

В залежності від того, який остаточний вигляд буде мати цей навчальний макет, потрібні різні матеріали для оформлення куточка безпеки. Якщо немає можливості виготовлення спеціального стенду, то під навчальний матеріал можна пристосувати поличку у шафі, у якій будуть розташовані наочні посібники.

Зобразити небезпечне полум'я можна за допомогою картону, а будинки і споруди зробити з кубиків і блоків від конструктора.

Потрібно підібрати якомога більше спецтехніки, щоб діти розуміли призначення кожної з машин.

На сусідній стіні можна розмістити стенд зі стандартними предметами – ємність з піском, вогнегасник, сокира, тільки зменшеного розміру. Зробити їх не складе великої праці для умілих рук. Знайти ці пристрої також можна в наборах пожежника для дітей.

 

Тут же повинні бути плакати або картки з зображенням небезпечних ситуацій, яких потрібно уникати або знати методи їх ліквідації.

Оформлення куточка пожежної безпеки в ДНЗ – це життя і здоров'я дітей. Яскраві наочні посібники і цікаві сюжети, які розігруються з його допомогою, вироби на тему, дозволять дітям усвідомити всю серйозність і небезпека таїться поруч.

Куточок безпеки дорожнього руху

Дуже важливий і потрібний в групі сектор, що розповідає про безпеку дорожнього руху – це куточок ПДР. Для періодичного повторення і запам'ятовування інформації в групі слід виділити для куточка спеціальне місце. Щоб оформити дитячий куточок ПДД своїми руками доцільно зробити макет частини дороги: розставити будинки, знаки, машинки, зробити розділову смугу, зебру. На стіну розмістити яскраві, барвисті плакати з правил дорожнього руху, з безпечної поведінки на дорозі. Також в куточку повинні бути настільні ігри за правилами дорожнього руху. За допомогою такого куточка вихователь зможе наочно показати дітям, як необхідно вести себе на проїжджій частині, навчити їх правилам дорожнього руху.


Вересень

Батьківські збори - коротко про головне

Як правильно організувати батьківські збори

Вихователь ДНЗ щодня спілкується з дітьми і батьками, бачить їх проблеми, труднощі, а також позитивний досвід кожної сім'ї. Одне із завдань спілкування вихователя з батьками – розкрити батькам важливі сторони психічного розвитку дитини, допомогти їм вибудувати правильну педагогічну стратегію. У вирішенні цих питань незамінні батьківські збори, які є дієвою формою спілкування вихователів з батьками.

Однак батьки – люди зайняті, їм часом колись поговорити з вихователем, прийти на збори або вони вважають, що вже всі знають про свою дитину. У цьому випадку педагог повинен знати, як зацікавити батьків необхідною педагогічною інформацією, а потім як ефективніше побудувати батьківські збори.

Саме на зборах у вихователя є можливість ознайомити батьків із завданнями, змістом, методами виховання дітей дошкільного віку в умовах дитячого садка і сім'ї. В ході проведення зборів основне навантаження лягає на доповідь. Цей матеріал може бути використаний і для проведення усних та письмових консультацій з батьками, а також інших форм роботи. Від вихователя вимагається творчий підхід до матеріалу: пошук нових прикладів; застосування методів активізації батьків, спрямованих на появу у слухачів інтересу до досліджуваної проблеми, на виникнення у них асоціацій з власним досвідом виховання дітей, переосмислення своєї батьківської позиції. При цьому необхідно враховувати потребу батьків у знаннях.

Рекомендується застосовувати такі форми проведення батьківських зборів:

- психологічний тренінг;

- майстер-клас;

- спільне заняття дітей з батьками;

- день відкритих дверей;

 

- показ театральних постановок.

Підготовка батьківських зборів

1. Можна за тиждень до зборів провести анкетування батьків із теми зборів. Анкети заповнюються будинку, до зборів і їх результати використовуються в ході його проведення.

2. Для активізації батьків і для забезпечення їх явки на зібрання бажано виготовити запрошення кожній родині у вигляді аплікацій, конструкцій з урахуванням теми зборів. Важливо, щоб у виготовленні запрошень-секретів для батьків брали участь діти. Запрошення роздаються за тиждень до зборів.

3. У відповідності з темою зборів виготовити оригінальні пам'ятки з порадами. Утримання пам'яток повинно бути коротким, текст надрукований великим шрифтом.

4. Можна використовувати такі форми залучення батьків на батьківські збори, як: підготовка конкурсів, виставок, виробів з теми зборів. При цьому в конкурсах беруть участь і діти, і їх батьки. Всі підготовлені роботи виставляються до початку зборів, і педагог знайомить батьків із зразками робіт. На самому зборах батьки вибирають кращу роботу, і переможцю вручається приз.

5. Як одна з форм активізації батьківської уваги може бути використана аудіо або відео запис відповідей дітей на запитання за темою зборів.

6. Зрідка можна запросити казкового героя на збори.

7. Увагу батьків до зборів залучити за допомогою створення різних плакатів за темою зборів.

Безпосередньо перед зборами необхідно:

- підготувати меблі, на якій батькам було б зручно розташовуватися. Можна розставити столи й стільці по колу, на них виставити картки з іменами, по батькові батьків,

- підготувати ручки, аркуші паперу, щоб вони могли записати цікаву для них інформацію, а також - олівці, роботи дітей з ліплення, малювання, аплікації.

 

- продумати, хто і як забезпечить догляд за дітьми під час зборів.

Проведення батьківських зборів

Батьківські збори традиційно складається з 3-х частин: вступної, основної і «різне». Час проведення зборів - 1 годину. (40 хв. з батьками і 20 хв. з участю дітей).

1. Вступна частина (5-7 хв) покликана організувати батьків, створити атмосферу доброзичливості та довіри, сконцентрувати їх увагу, мотивувати на спільне вирішення проблем. Це можна зробити шляхом повідомлення теми, форми зборів або за допомогою коротких ігор і занять. Можна створити певний музичний фон: звуки гітари, фортепіано, магнітофонного запису, які будуть супроводжувати слова ведучого.

2. Основна частина (30-35 хв) зборів може бути розділена на два - три етапи. Як правило, ця частина починається з виступу вихователя групи, старшого вихователя або інших фахівців ДНЗ, які висвітлюють теоретичні аспекти розглянутої проблеми. Повідомлення повинне бути коротким, так як до кінця робочого дня стійкість уваги знижується.

Головне, щоб батьки не були лише пасивними слухачами. Потрібно ставити питання слухачам, наводити приклади з практики виховання дітей в сім'ї і дитячому садку, аналізувати педагогічні ситуації, пропонувати батькам перегляд відеофрагментів занять з дітьми, ігор, прогулянок і т. д.

Не слід дорікати і повчати батьків. Частіше потрібно використовувати в якості прикладів моменти з життя дітей групи. Розповідаючи про небажані вчинки дітей, не треба називати їх прізвища. В ході свого повідомлення педагоги повинні уникати пред'явлення претензій до батьків і дітей, обговорення особистості конкретної дитини; не слід констатувати невдачі дітей, головне – спільними зусиллями виробити шляхи вирішення обговорюваних проблем.

Бесіду краще вести при м'якому освітленні. Переходи від однієї ситуації до іншої можна розділяти короткій музичної паузою.

По можливості розібрані ситуації по можливості краще інсценувати.

Для ілюстрації своїх ідей та міркувань можна використовувати магнітофонні та відеозаписи, фотографії та інтерв'ю дітей групи, схеми і графіки, що наочно представлені тези і виступи. Все це сприятиме кращому сприйняттю теми зборів.

При проведенні цієї частини зборів також можна використовувати наступні методи: лекцію, дискусію, конференцію, які можуть бути і окремими формами роботи з сім'ями вихованців.

3. У третій частині (7-10 хв) батьківських зборів - «різне» -обговорюються питання утримання дитини в дитячому саду, проведення дозвілля, організації спільних заходів сім'ї та ДНЗ. Рекомендується заздалегідь продумати кілька варіантів вирішення проблеми, які будуть запропоновані батькам для обговорення, домовитися з тими з них, хто зможе допомогти, взяти на себе відповідальність і т. д. Частина питань потрібно заздалегідь вирішити з батьківським комітетом.

4. Підведення підсумків (3-5 хв).

По закінченні зборів необхідно підвести підсумок зустрічі, перерахувавши прийняті рішення по кожному з обговорюваних питань, зафіксовані в протоколі.

Збори можна проводити у формі вечорів запитань і відповідей, усного журналу, ток-шоу та ін. Незважаючи на відмінності цих форм, їх об'єднує одне значення – дати батькам знання про виховання їх власної дитини, зацікавити проблемами виховання, стимулювати до перегляду своєї виховної позиції.

Наведу приклад: на останньому батьківських зборах у нашому дитячому садку обговорювалася тема

 

У висновку хотілося б підкреслити, що сім'я і дитячий садок пов'язані загальними завданнями у вихованні дитини. Тому тут важливий принцип паралельності, а принцип взаємопроникнення двох соціальних інститутів: без кваліфікованої допомоги фахівців сім'ї обійтися складно.


Спільні заняття з батьками - ефективний засіб оздоровлення і соціалізації малюків

Вагоме значення у фізичному розвитку старших дітей має особистий приклад дорослих, а для найменших – присутність поряд мами. Утім, на жаль, батьки не завжди володіють достатніми знаннями та вміннями для самостійного проведення фізкультурних занять зі своїми дітьми. Аби полегшити батькам дітей раннього віку оволодіння основами фізкультурної грамотності, зокрема сформувати в них елементарні навички організації рухової діяльності малюка, збагатити знання про фізіологічні особливості дитини, її реакції на фізичні навантаження, доцільно проводити оздоровчі заняття для малюків разом з батьками.

Організація та проведення оздоровчих занять

Заняття фізкультурно-оздоровчого циклу передбачають залучення до виконання фізичних вправ дітей раннього віку разом з їхніми мамами. Такі заняття проводяться двічі на тиждень протягом навчального року, починаючи з жовтня.

Мами уважно стежать за виконанням дітьми різних фізичних вправ протягом заняття. Так, коли малюки виконують гімнастичні вправи на футболах, мами перебувають позаду них, аби за потреби підстрахувати дітей та допомогти. У ході занять інструктор з фізкультури допомагає батькам якомога ліпше зрозуміти фізичні і психологічні особливості дитини раннього віку.

Основна мета циклу оздоровчих занять – забезпечити умови для збереження і зміцнення здоров’я дітей раннього віку, розвитку їх здібностей, зокрема:

·        тілесно-кінестетичних;

·        візуально-просторових;

·        комунікативних.

 

Такі заняття мають позитивний вплив як на дошкільників, так і на їхніх мам. Адже попереджають виникнення в малюків стресових станів і усувають їх, сприяють зміцненню м’язової системи, корекції фізичного розвитку, підвищенню життєвого тонусу, залученню до здорового способу життя як дітей, так і дорослих.

Основні методи розвивального та психоемоційного впливу на малюків

Спільна активність малюків зі своїми мамами під час занять значно підвищує рівень розвитку фізичних якостей та пришвидшує формування життєво-важливих рухових навичок у дітей. Набуті в процесі занять вміння мають вагоме значення для легшого засвоєння в майбутньому нових рухових дій. Для ефективного  розвивального та психоемоційного впливу на дітей під час фізкультурно-оздоровчих занять слід використовувати низку методів та прийомів.

На початковому етапі провідним методом є метод пасивних рухів. Оскільки в дітей ще не сформовані зорово-кінестетичні зв’язки, необхідні для відтворення рухів, то ми створюємо кін естетичні подразники у відповідній послідовності. Допомагають нам у цьому мами, які перебувають поряд зі своїми дітками. Слово дорослого та супроводжувальний рух мають аналітичну функцію.

Відтак наступний метод – наслідування. Активні розумові дії розпочинаються з моменту попереднього орієнтування. З огляду на імпульсивність рухів, у малюків воно короткочасне. Тому завданням для кожної мами є – визначити момент переключення її уваги та м’яко й уміло подовжити її. Під час заняття мами повсякчас контролюють  правильність виконання рухових дій малюками, підтримують діток словом та лагідним дотиком.

Використання фітболів на заняттях сприяє вдосконаленню дрібної моторики у дітей. А також стимулює розвиток їхнього мовлення. Дітям раннього віку складно самостійно виконувати вправи та одночасно повторювати за педагогом ігри-потішки. Однак допомога мам та їхній індивідуальний контроль під час занять роблять освітній процес значно ефективнішим.

Методом впливу на малюків можна назвати і тісний  контакт із мамами та їхнє страхування, що надає дітям більшої впевненості та свободи рухової діяльності. Рухи, особливо нові, приносять малюку неабияке задоволення. Завдання мами при цьому - не заважати дитині, але за потреби своєчасно надати допомогу.

 

Особливе значення має використання ігрових образів у процесі занять. В ігровому образі сконцентровані найбільш значими сторони руху. Спільні заняття дітей з мамами істотно впливають на створенні на підтримання сприятливого психологічного клімату в сімї.